Збірна модель бронеавтомобіля ICM: Sd.Kfz.260

Sd.Kfz.260 — німецький легкий бронеавтомобіль зв’язку

Sd.Kfz.260 (Kleine Panzerfunkwagen) — це легкий бронеавтомобіль радіозв’язку Вермахту, створений на базі Sd.Kfz.222, одного з найвідоміших німецьких розвідувальних бронемобілів Другої світової війни. Машина була розроблена компанією Eisenwerken Weserhütte у співпраці з Horch, спеціально для забезпечення мобільного командування та зв’язку у танкових і моторизованих частинах.

Виробництво Sd.Kfz.260 тривало з 1941 по 1943 роки, після чого його замінили вдосконалені версії. На відміну від бойового Sd.Kfz.222, ця машина не мала озброєння, натомість була оснащена радіостанцією FuG 12 із потужною антеною для стабільного зв’язку на великі відстані.

Sd.Kfz.260 активно використовувався під час кампаній у Франції, на Східному фронті та в Північній Африці, де забезпечував взаємодію між командними пунктами, бронетанковими з’єднаннями та авіацією. Його компактність, надійність і прохідність робили його важливою складовою німецьких мобільних військ.

Основні характеристики:

• Прототип: Sd.Kfz.260 (Kleine Panzerfunkwagen).

• Країна-виробник прототипу: Німеччина (Eisenwerken Weserhütte / Horch).

• Роки випуску: 1941–1943 роки.

• Тип: легкий бронеавтомобіль зв’язку.

• Екіпаж: 2–3 особи.

• Двигун: Horch V8, потужністю 81 к.с.

• Озброєння: відсутнє (неозброєна версія).

• Обладнання:

  • радіостанція FuG 12;

  • рамкова антена для зв’язку великої дальності.

• Бронювання: до 14,5 мм.

• Швидкість: до 80 км/год.

• Бойове застосування: Франція (1940–1941), Східний фронт (1941–1943), Північна Африка (1941–1942).

• Особливості:

  • призначений для командних і зв’язкових місій;

  • мала маса й висока маневровість;

  • відсутність озброєння компенсувалася ефективною системою радіозв’язку.